Історія «Кіноварти» почалася з двох людей — Олени та Павела. Із серії благодійних показів їхня ініціатива KINOWAR поступово перетворилася на повноцінну, структуровану дистрибуцію.

У цій розмові для Relocate.to «Кіноварта» ділиться власним шляхом, розповідає про ризики та помилки, з якими довелося зіткнутися, а також про свої цілі на майбутнє. 
 

Як народилась ідея проєкту Kinovarta?
 

Олена: Не впевнена, що це можна назвати унікальною ідеєю

Дистрибуція - це частина культурної екосистеми, така ж необхідна, як ресторани чи магазини. Вона існує в кожній країні, а ми просто вирішили займатися тим, що нам близьке, і для чого вже мали невелику базу, зокрема контакти з чеськими кінотеатрами. Хтось мав це робити, і ми подумали: а чому б не ми? 

Проте свій шлях ми розпочали у 2024 році з благодійних показів KINOWAR де разом із кінотеатрами передавали весь прибуток з квитків на допомогу армії. Плануємо (на жаль) робити KINOWAR втретє. Далі ми познайомилися з продюсером фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман" у якого ми випрошували фільм, знову ж таки благодійно. 

Але досвідчений продюсер запропонував не обмежуватись одним показом. І це була наша перша офіційна угода. 
 

Чим більше українців тут з’являється, тим більше виникає нових ініціатив. Кіноварта - одна з таких ініціатив
 

Ви створили Kinovarta у новій країні чи це допомогло повірити, що українська культура тут потрібна? Що б ви хотіли сказати тим, хто має ідею, але відкладає її через сумніви?
 

Олена: Ми не мислимо категоріями «потрібно» чи «не потрібно». Ми створюємо попит та обираємо фільми, які можуть бути цікавими також і чеській аудиторії. Також намагаємось просувати їх навіть серед тих, хто раніше не мав жодного інтересу до українського кіно. Завжди можна потрапити у поле зору людини певною темою і зацікавити її. А ще це можливість відкрити для себе Україну, адже раніше таких можливостей було значно менше. Ми хочемо показати Україну з різних боків, зробити її ближчою і зрозумілішою.

Просто робіть. Ми робимо – і у вас теж вийде!
 

Хто і як відповідає за ключові ролі в команді?
 

Олена: Маючи пострадянський досвід і виростаючи в Україні, ми звикли робити багато різних речей одночасно. З одного боку, це мінус, коли займаєшся всім, важко стати справжнім експертом у чомусь одному. Але мені здається, що для українців це досить типово: ми навчилися бути універсальними, бо так вимагали обставини. Тому, ми не маємо суворого розподілу обов’язків, тож кожен бере на себе те, що потребує поточний момент. Хоча певний поділ усе ж є: я більше займаюся креативною частиною та українською стороною, а Павел комунікує з кінотеатрами та чеською стороною. Нас лише двоє, але більшість завдань ми вирішуємо власними силами.
 

Як ви відрізняєтесь від класичної моделі дистрибуції, у чому конкретно ваш підхід?
 

Олена: Ми – і класична, і не класична дистрибуція.
Класична - тому що оформлені, як учасники чеського дистриб’юторського об’єднання, що дає нам можливість бути рівноправними гравцями на ринку.
Не класична - бо ми працюємо з фільмами протягом усього ліцензійного періоду, а не лише в межах стандартного прокату. Нам цікаво показувати навіть не зовсім нові стрічки, адже вони мають культурну цінність й заслуговують на глядача.
 

Як формується ваша лінійка фільмів: які критерії відбору?
 

Олена: Ми обираємо фільми виходячи з потенціалу фільму зацікавити чеського глядача і не орієнтуємося на касові збори. Можливо, це іноді нам шкодить.

Багато гідних стрічок так і не доходять до широкого прокату, і ми з цим не згодні.
 

З якими ризиками ви стикаєтесь у дистрибуції, як керуєте ними? Які несподіванки ви зустріли за перший рік роботи?
 

Олена: Ми не боїмося ризику, бо вже вирішили для себе йти далі. Так, ризиків багато, але на більшість із них ми не можемо вплинути, тож не витрачаємо на це енергію. Ми робимо помилки, потім робимо висновки і йдемо далі.
Несподіванки трапляються постійно і кожна угода - унікальна. Часто в процесі ми дізнаємось нові “правила гри” і жартуємо між собою: «О, а що, так можна було?» Думаю, такі несподіванки будуть у всіх і завжди.
 

Що, на вашу думку, потрібно українському кіно для успішної дистрибуції в Європі?
 

Олена: Українському кіно, як і будь-якому етапу кіновиробництва, для дистрибуції потрібні гроші. Це очевидно і чим більше, тим краще. 
 

Якби ви могли дати три поради тим, хто хоче запустити аналогічну ініціативу, що це були б за поради? 
 

Олена: Ми не претендуємо на роль експертів і не можемо давати готових порад тим, хто хоче створити щось подібне. Краще спитайте нас через десять років, можливо, тоді ми знатимемо більше. Бо здебільшого зараз ми багато що робимо інтуїтивно. Тож єдине що можна сказати - беріть і робіть. 
 

Яка головна помилка, якої варто уникнути на старті такої діяльності? Чого ви собі побажали б тоді, на самому старті?
 

Олена: Кожна помилка - це частина розвитку. Не варто уникати помилок, навіть якщо щось не вдається, це допомагає нам ставати кращими. Тож кожна помилка, цінна і необхідна.
 

Якою ви бачите свою місію і як ви бачите майбутнє проєкту, які ваші глобальні цілі?
 

Олена: Наша глобальна мета - щоб українське кіно стало звичним явищем у європейських кінотеатрах. На рівні з французькими, польськими чи німецькими фільмами. Ми хочемо, щоб місцева аудиторія цікавилася Україною, відкривала її через наші фільми.
Україна - це скарбниця Пандори, парадоксів і контрастів, від Трипілля до Великої війни. Її не можна трактувати лише як колишню радянську колонію.
 

Яким ви бачите вплив українських ініціатив у Європі: ми просто зберігаємо зв’язок із Батьківщиною чи створюємо щось нове й важливе для світу?
 

Олена: Кожному українцю хочеться створити частинку дому в чужій країні. Але ми не будуємо «Україну в Чехії для українців».Як би не було боляче, Україна одна, і вона там, де триває війна. І водночас варто бути обережними, створюючи щось важливе для світу. 

Україна - одна з багатьох країн, не менш важливих, але й не більш «особливих». 

Ми не можемо запропонувати світові щось «унікальніше» за інших, але можемо своїм внеском відстояти наше законне місце в Європі. Саме з цим, частково, і пов’язана наша діяльність.