Знаєте, не встигла я втекти від війни, як опинилася у справжньому торнадо, повені та шаленому штормі 🌊. Словом, пережила ще одну евакуацію з найважливішими речами, які тільки могла з собою взяти. Жити в Україні натренувало мене швидко збиратися у випадку небезпеки – досвід Харкова дає про себе знати. Але, чесно кажучи, те що трапилося у Валенсії, відбувається тут, мабуть, раз на 50 років. Ну, звісно ж, пощастило мені опинитися в епіцентрі 😅.
І як на зло, я ще й жила на першому поверсі. Шансів, що нас не затопить, було мало. Так і сталося. Дивлячись на те, як потоки води проникають в кожну шпаринку, починаєш усвідомлювати: природа нікого не щадить.
Сумно думати про те, що багато людей залишилися без даху над головою, втратили свої автівки і речі, а хтось взагалі опинився в морі. Що тут сказати? Це справжній жах 😔.
Кадри з Валенсії облетіли всі соцмережі. Мені друзі і знайомі почали писати звідусіль: «Як ти там?», «Чи в безпеці?». І знаєте, зв'язок зник, інтернет ледь працював, електрики не було. Це взагалі якийсь сюр. А ще, коли людей охопила паніка, магазини миттєво спорожніли – ніхто не знав, скільки це триватиме, і як буде далі.
Ось що хочу сказати: ти ніколи не можеш почуватися у повній безпеці, де б не був. Бережіть себе і пам’ятайте, що матеріальні речі – це просто речі. Адже коли щось стається, все, що насправді важливо, – це життя і здоров’я.
Ми, українці, звикли до викликів. Але скільки ж ще нас буде випробовувати життя? Відчувається, що в нашій ДНК вже закладена ця одна-єдина задача: вижити. І не важливо, де ми – біди нас не залишають.
