У самому серці історичного Неаполя, серед вузьких вулиць неподалік від знаменитої вулиці Сан-Грегоріо-Армено, розташована невелика церква Санта-Лучелла-ай-Лібраї. Під її підлогою прихована старовинна крипта з десятками людських черепів і одним з найдивовижніших релігійних артефактів міста — так званим «черепом із вухами».

Протягом століть неаполітанці вірили, що завдяки своїй незвичайній формі він здатен краще чути прохання живих і передавати їх у потойбічний світ. Історія цього черепа пов’язана з давнім культом anime pezzentelle — «покинутих» або «бідних душ», у якому католицькі уявлення про чистилище переплелися з місцевими обрядами, снами та вірою у взаємну допомогу живих і померлих.

Церква, що захована серед неаполітанських провулків

Санта-Лучелла-ай-Лібраї належить до найстаріших невеликих церков історичного центру Неаполя. Її історія сягає XIV століття.  Згодом храмом опікувалося братство майстрів, які працювали з піперно — міцною вулканічною породою.

💡

Через ризик пошкодити очі уламками каменю ремісники особливо шанували святу Луцію, яку в католицькій традиції вважають покровителькою зору. Під храмом облаштували підземне поховальне приміщення, де сьогодні зберігається близько 40 черепів.

Після десятиліть занепаду церкву відновили та у 2019 році знову відкрили для відвідувачів завдяки роботі місцевої культурної асоціації Respiriamo Arte.

Як неаполітанці «усиновлювали» черепи

Культ anime pezzentelle був присвячений душам людей, чиї імена залишалися невідомими і які не мали родичів, здатних молитися за них. Їхні черепи називали capuzzelle — «маленькі голови».

Людина могла символічно «всиновити» один із таких черепів та піклуватись про нього, тобто очищати, приносити квіти та свічки, прикрашати хустинкою або мереживною подушкою і регулярно молитися за душу померлого. Вважалося, що молитви допоможуть їй швидше залишити чистилище та потрапити до раю. Натомість душа мала стати заступницею живої людини й допомогти їй отримати бажану ласку.

💡

До душ зверталися з найрізноманітнішими проханнями: про здоров’я, роботу, шлюб, захист родини або розв’язання особистих проблем. Іноді люди очікували, що померлий з’явиться уві сні та передасть пораду.

Коли прохання здійснювалося, біля черепа залишали ex voto — вотивний дар на знак вдячності. Це могли бути металеві зображення серця, руки, ноги, очей або інших частин тіла, залежно від того, про яке зцілення чи допомогу просила людина. Такі дари й досі можна побачити на стінах крипти.

Таємниця «черепа із вухами»

Найвідомішим серед поховань Санта-Лучелли став teschio con le orecchie — «череп із вухами». З боків його скроневої частини розташовані симетричні кісткові виступи, які справді нагадують людські вуха.

Саме ця особливість породила місцеве повір’я: неаполітанці вважали, що череп краще за інші чує молитви, прохання та надії людей. Через це він перетворився на своєрідного посередника між світом живих і потойбіччям.

💡

Проте наукове дослідження, опубліковане у 2023 році, спростувало версію про збережені вушні хрящі. Учені встановили, що «вуха» насправді є деформованими та частково відокремленими скроневими кістками черепа. Вони також дійшли висновку, що останки належали дорослому чоловікові, який помер у XIX столітті.

Дослідники застосували рентгенівське обстеження, мікроскопічний аналіз, радіовуглецеве датування та створили тривимірну модель черепа. Робота була необхідна не лише для вивчення артефакту, а й для його збереження: через майже стовідсоткову вологість у крипті кістка зазнала значного руйнування.

Чому церква виступила проти культу

У ХХ столітті католицьке духовенство дедалі критичніше ставилося до ритуалів, пов’язаних із персональним поклонінням черепам. Церква вбачала в них ризик забобонів і перетворення молитви за померлих на магічний обмін послугами.

У липні 1969 року кардинал Неаполя Коррадо Урсі наказав закрити осуарій знаменитого кладовища Фонтанелле. У церковному рішенні йшлося про ознаки фетишизму в культі anime pezzentelle, який вважали несумісним із католицьким ученням. Це рішення стосувалося передусім кладовища Фонтанелле, однак стало символічним завершенням масової практики «усиновлення» черепів у Неаполі.

Саме кладовище залишалося закритим багато років і було знову відкрите після реставрації у 2010 році.