Український підприємець Роман Маслов розвиває транспортні бізнеси в Україні та Іспанії. У розмові з Relocate.to він розповів, як війна підштовхнула його до міжнародної експансії, чому європейський ринок виявився зовсім не «простішим», і що насправді зупиняє українців перед виходом за кордон.

— Розкажіть трохи про себе. Який у вас професійний бекграунд і з чого починався ваш підприємницький шлях?

Роман: Мене звати Роман Маслов. Я – український підприємець, тріатлоніст, чоловік і батько двох дітей. Сьогодні розвиваю транспортні бізнеси у двох країнах – в Україні та Іспанії.

В Україні мій ключовий проєкт – DriveMe, який ми з партнерами заснували у 2018 році. Зараз це найбільший автопарк таксі в країні: шість міст, близько 600 водіїв і понад 200 тисяч поїздок щомісяця. Це результат, яким я справді пишаюся! 

У 2024 році ми з партнером запустили бізнес у Валенсії – компанію VoyageRent, що займається орендою автомобілів. Сьогодні вона працює у Валенсії, Аліканте та Торрев’єсі. А вже у 2025 році ми відкрили CarAmigo – компанію з купівлі та продажу авто на іспанському ринку.

Паралельно з бізнесом я серйозно займаюся триатлоном. За кілька років подолав шість–сім напівдистанцій Ironman і одну повну дистанцію. За сумою результатів увійшов до 10% найкращих спортсменів своєї вікової категорії у світі та отримав статус Ironman All World Athlete Silver.

Досвід спорту сильно впливає на моє бачення бізнесу. Я переконався, що базові принципи працюють однаково і там, і там: не можна бігти марафон у темпі спринту, потрібно довіряти команді, яку обрав, а дисципліна майже завжди сильніша за мотивацію.

Підприємницький шлях почався ще у 2008 році – з вантажоперевезень. 
Як і багато хто на старті, я намагався контролювати все сам. У результаті створив не бізнес, а роботу 24/7, з якої неможливо ні звільнитися, ні піти у відпустку, бо все одразу починає сипатися. Це було дороге й болюче навчання, але дуже ефективне.

За ці 18 років у мене було багато бізнесів, у які я заходив як інвестор і з яких потім виходив. Але серед найважливіших етапів я б виділив снековий завод – саме там я навчився вибудовувати складні процеси так, щоб вони працювали паралельно й при цьому залишалися частиною однієї цілісної системи. І, звісно, DriveMe, який став для мене одним із головних проєктів.

— У який момент з’явилася думка виходити за межі України та розглядати міжнародний ринок?

Роман: Я б сказав, що це була не стільки думка, скільки реакція на обставини. У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, кілька бізнесів, у яких я був інвестором, фактично зникли в один момент. Це був дуже сильний удар – і фінансово, і внутрішньо.

Водночас DriveMe втримався. Але контраст був надто очевидний: з одного боку — стабільність, з іншого – повне зникнення перспектив в окремих напрямах. 

Тоді я чітко зрозумів: тримати все в одній країні під час війни – це рулетка. 

Мені й моїй родині потрібен був інший фундамент.

Коли родина переїхала до Іспанії, у Валенсію, логіка склалася сама собою: потрібно будувати бізнес там, де тепер живе моя сім’я.

— Як ви обирали країну для запуску? Це був аналіз ринку, податкового навантаження, туристичного потоку чи все ж особистий фактор?

Роман: У випадку з Іспанією вирішальним був саме особистий фактор. Родина опинилася тут через війну, і Валенсія точно не була результатом холодного аналізу в Excel.

Але коли я вже опинився на місці й уважно подивився на ринок, стало зрозуміло, що рішення має і сильну бізнесову логіку. Тут є стабільний туристичний потік, регіони з реальним попитом на оренду автомобілів, а ще – слабкі місця в локальному сервісі, які ми добре розуміємо й уміємо закривати.

Йдеться про нічну видачу авто в аеропортах, зручну комунікацію з клієнтом, прозору модель страхування. Тобто особисті обставини привели мене сюди, однак сам ринок підтвердив, що тут справді є сенс будувати довгостроковий бізнес.

— Чи відчули ви різницю в ментальності клієнтів і партнерів? У чому вона найбільша?

Роман: Якщо говорити про клієнтів, то європейський споживач у багатьох речах є повною протилежністю українському. В Україні ми звикли до того, що покупка часто пов’язана з емоцією, комфортом, сервісом або навіть статусом. У Європі значно більше прагматизму.

Тут можна зустріти людину, яка має нерухомість в елітному районі вартістю кілька мільйонів євро, але при цьому шукатиме найдешевше авто, яке навіть не повністю закриває її потреби. Для багатьох європейців ціна — це головний і часто вирішальний критерій. Вони можуть бути дуже заможними, але в побутових рішеннях залишатися максимально ощадливими. Якщо ти звик продавати цінність, сервіс і комфорт, до цього потрібно адаптуватися.

Щодо партнерів і підрядників, то тут теж різниця велика. Мої основні партнери – українці, і вони, по суті, залишаються собою незалежно від країни. Хіба що трохи сповільнюються. (жартує) А ось місцеві контрагенти працюють в іншому ритмі: повільніше, спокійніше, без орієнтації на швидкий результат. У них менше того драйву, до якого ми звикли в українському бізнес-середовищі.

Тут загалом інша система цінностей: не агресивне зростання, а стабільний, передбачуваний процес.

— Що у вас змінилося внутрішньо після виходу на міжнародний ринок?

Роман: Насамперед – відчуття безпеки для родини. В Україні бізнес дуже часто працює як спринт: усе зав’язано на швидкості, реакції, постійному русі. 

У Європі я набагато глибше зрозумів, що бізнес – це марафон.

Тут грають у довгу. Це стратегія не на рік чи два, а на 10 років і більше. Для мене міжнародна експансія стала насамперед інструментом хеджування ризиків. Я почав сприймати бізнес не лише як джерело доходу, а як фундамент для довгострокового, легітимного статусу моєї сім’ї.

Це спокійніший підхід, але значно глибший. Він змінює не лише бізнес-плани, а й саме бачення життя.

— Який найбільший фінансовий міф про бізнес у Європі ви б хотіли розвінчати для українців?

Роман: Насправді таких міфів щонайменше два.

Перший – про «дешеві гроші». У Європі гроші зовсім не дешеві для тих, хто тільки заходить на ринок. Український підприємець може розраховувати на справді привабливі умови фінансування лише після двох-трьох років стабільної роботи, прозорої звітності й підтверджених прибутків. До цього моменту доводиться покладатися переважно на власний ресурс.

Другий міф – про легкість побудови бізнесу. Треба чесно визнати: для багатьох європейських банків, зокрема в Іспанії, Україна й українські підприємці досі залишаються групою підвищеного ризику. Через це отримати банківське обслуговування або доступ до фінансування часто складніше, ніж місцевим підприємцям.

Про цей бар’єр не дуже люблять говорити відкрито, але з мого досвіду він абсолютно реальний.

— З вашого досвіду, що найчастіше зупиняє українців перед виходом за кордон – і як це пройти?

Роман: Найчастіше людей зупиняє прозорість системи та жорстка регуляція. Для багатьох серйозним шоком стає податкове навантаження: коли ти бачиш, яку частину доходу потрібно офіційно віддавати, це може стати сильним психологічним бар’єром.

Але пройти це можна лише через зміну мислення. 

Якщо сприймати податки виключно як втрату, адаптація буде дуже складною. Якщо ж дивитися на них як на своєрідний квиток у місцеве середовище, логіка змінюється.

Повне прийняття локальних правил, «біла» звітність і терпіння – це база, без якої неможливо отримати доступ до переваг європейської системи. Якщо людина готова грати в довгу й працювати чесно, двері поступово відчиняються! 
🔎 Матеріал підготувала команда Relocate.to! 

Збережіть цю статтю або поділіться з друзями!