Засновниця та головна дизайнерка міжнародної студії Churina Design ще в 2009 році заснувала компанію, що спеціалізується на житлових і комерційних проєктах. Згодом студія стала однією з топових у галузі дизайну інтер’єрів. Роботи Катерини публікувалися в L’Officiel, Archello, Love That Design і IDmagazine, а проєкти були відзначені понад 25-ма міжнародними нагородами.
У 2025 році Катерина Чуріна разом з українською фотографкою Іриною Черемісіною організувала у Валенсії фотовиставку «Дотики культур. Іспанія та Україна». В інтерв’ю для Relocate вона розповіла як робота над експозицією допомогла їй емоційно пережити переїзд до Іспанії та поділилася особистим досвідом про перешкоди та складнощі, пов’язані з цим процесом.
Про минуле життя
15 років разом із студією я вибудовувала власний шлях. Звісно, це був нелегкий процес. Проте початок війни став для мене періодом рекордних випробувань, як і для всіх українців. Протягом року я постійно намагалась тримати на плаву свій потопаючий «Титанік». Це був найскладніший і найбільший виклик у моєму житті. Тоді я була вагітна другою дитиною і з маленькою однорічною донькою виїхала за кордон.
Саме тоді я багато чого переосмислила. Адже раніше на це просто не вистачало часу, і я просто йшла вперед. В іншій країні також не було особливого вибору: я змінила свої цілі, відкоригувала маршрути і продовжила йти далі.
Не можу не сказати, що українці мають величезну перевагу порівняно з іншими в Європі. Ми не боїмося важкої праці, і нас не зупинити ніякими труднощами. Для нас це звично.
Про сприйняття Іспанії
Звісно, коли незаплановано залишаєш свою домівку, здається, що все навкруги проти тебе. Мене дратувало, що я не можу поїсти не за графіком через те, що все зачинено на сієсту, що люди посміхаються і навіть те, що намагаються допомогти. Це була захисна реакція у стресовій ситуації. Трохи згодом я почала звикати до усміхнених людей, і сама почала посміхатися частіше.
Загалом, Іспанія чудова країна і багато у чому схожа на Україну. Спільним рисам двох культур, до речі, і був присвячений нещодавній проєкт «Дотики культур. Іспанія та Україна», який ми реалізували разом з моєю подругою, фотографкою Іриною Черемісіною.
Мене дуже сильно заряджає гарна природа. Там, де я живу з родиною, є гори та океан. Не знаю, що ще може надихати більше за це.
Про іспанську мову
Моїм давнім болем була англійська. Я вважаю, що могла б досягти набагато більшого і значно раніше, якби володіла нею краще. Тому моя порада — обов’язково вчіть англійську.
Зате я добре знаю польську, бо жила в Польщі кілька років у дитинстві. А ще — італійську: колись їздила в Італію за програмою обміну, і саме живе спілкування дало мені певні навички. Але з дорослим віком усе змінюється: просто побути в країні вже недостатньо, щоб почати говорити. Тож останні три роки я наполегливо вивчаю іспанську. Це нелегко, але я чітко розумію: без мови мої цілі залишаться лише мріями.
Іноді я уявляю, як мої діти почнуть в один день спілкуватися між собою іспанською, а я їх не зрозумію — це додає мені стимул вчитись.
Зараз я вже досить впевнено володію іспанською — спілкуюся нею з клієнтами й партнерами.
Також великим досягненням для мене стало членство в Асоціації дизайнерів Валенсійського регіону. Це підтвердження того, що зусилля дають реальні плоди. Приємно й те, що дівчата з нашої команди також вчать або вже добре говорять іспанською — це відкриває для нас багато нових можливостей. Єдине, чого мені ще не вистачає, так це почати виступати іспанською мовою перед великою кількістю людей. Але впевнена, що все це буде з часом.
Про іспанську бюрократію
Я не знаю місць, де взагалі немає бюрократії. Здається, з нею не стикається лише той, хто нічого не робить або працює неофіційно. Особисто для мене бюрократія — не мінус, а радше частина системи, яку я сприймаю як норму. З дитинства захоплююсь скандинавськими країнами, саме з прикладів їхніх студій я формувала підхід до побудови бізнесу. Для мене природно все документувати, працювати офіційно, сплачувати податки.
Щодо медицини, то ми з чоловіком жартуємо, що це справжній “Діснейленд” для людей 30+. Тут дійсно високий рівень і державної, і приватної медицини. Але, як ми зрозуміли, не всі вміють нею користуватися — у кожному регіоні свої правила та нюанси. Нам довелося розібратись, подекуди навіть через труднощі. Але вибору не було: саме тут у нас народилася друга донька. І цей досвід став дуже цінним — тепер ми знаємо систему зсередини.
Про кризи й зростання
Криза попередніх років стала моїм найбільшим пiком росту. Я навіть про таке не думала. Через наш ритм життя, коли ми весь час біжимо вперед, в якийсь момент я зрозуміла, що біжу не в той бік. Я робила ставку на будівництво, генеральні підряди, і навіть відкрила власне меблеве ательє з розкішними кухнями. А дизайн інтер'єру — моє покликання, професія і справа всього життя — стало лише доповненням до цього всього.
Переосмислюючи своє життя і бізнес, я раптом зловила себе на думці: як я взагалі зайшла так далеко “не туди”? Я точно не хотіла повторювати свій 15-річний шлях заново, та ще в іншій країні. І тоді уявила: а що, якщо це — нова гілка ймовірності, в якій я нарешті та дизайнерка і власниця студії, якою мріяла стати ще в дитинстві?
Моїм головним пріоритетом став час. Не заробити всі гроші світу, а мати змогу проводити якісний, живий час із родиною тут і зараз. Бо мої діти за 13–16 років вже будуть у своєму дорослому житті, і їм буде не до мене. А я завжди зможу розширити бізнес, якщо буде бажання, це не проблема.
Зараз у мене заплановано достатньо проєктів на рік вперед у різних країнах, і це дає мені стабільність і свободу. Але я все ще люблю будівництво, тож із задоволенням долучаюсь до цікавих девелоперських проєктів в Іспанії. Саме це створило певний баланс між творчістю, бізнесом і справжнім життям.
Про виставку «Дотики культур. Іспанія та Україна»
Наш із Іриною проєкт народився з дослідження подібностей між двома культурами, і виявилося, що їх набагато більше, ніж здається на перший погляд. Через стилізовані фотографії ми показували побутові предмети з обох країн, що передаються з покоління в покоління. Це стало приводом розповісти про Україну через культурну призму, людські історії та естетику.
Багато реквізиту для виставки я дістала з коробок із власного складу, де зберігала всі свої речі “з минулого життя”. Це був перший раз, коли довелось відкрити ці коробки з часів переїзду. Для мене це стало емоційно найскладнішим моментом. Але, насправді, цей творчий проєкт мав велику терапевтичну дію, бо я повністю поринула в процес, і це допомогло відволіктись від втрат та полегшило адаптацію до переїзду в іншу країну.
Про сьогодення та мрії
Я з тих людей, які вважають, що всі речі мають свою душу. Для мене кожна з них несе свою історію, саме тому я перевезла з собою весь мій офіс. Обклалася в один день усіма предметами скандинавського дизайну, і десь там зародилася частина ідеї про виставку.
А загалом, звісно, мрію про мир. Бо і досі не розумію, як у сучасному цивілізованому світі знаходиться місце для жорстоких воєн, смертей і боротьби за ресурси. Мрію про спокій, стабільність, організований час на роботу і на відпочинок. Моя професія стає особливо потрібною коли у всіх все добре.
