Є теми, які викликають напругу ще до того, як ви встигли висловити свою думку. Одна з них — це чи найчастіше питання: «Навіщо працювати, якщо соціальна допомога вигідніше?». Питання досить складне, особливо для тих, хто опинився в новій країні без опори і з нуля будує життя. Ми спробували розібратися в цьому не з точки зору моралі, а з точки зору логіки, цифр і реального досвіду, коли справді вигідніше сидіти на соціальній допомозі, ніж працювати. І чому ця дилема не така вже й проста, як здається.

Коли система стимулює... не працювати

У багатьох країнах ЄС, особливо в періоди економічних криз або після релокаційних хвиль, як у випадку з українськими біженцями, держава пропонує соціальні гарантії, які можуть покривати:

• житло або компенсацію оренди,
• медичне страхування,
• щомісячну грошову допомогу,
• додаткові виплати на дітей,
• пільги на транспорт, їжу, одяг, курси мов.

Це не тільки виглядає як чудова можливість за певних обставин, найчастіше в реальності так і є. Але тут виникає пастка: варто людині знайти роботу, як деякі з цих допомог або різко зменшуються, або зникають повністю, тоді як заробітна плата часто не компенсує цю втрату.

Наприклад, якщо у Польщі або Німеччині жінка з дитиною отримає 1000–1400 євро у вигляді сукупної допомоги, а мінімальна зарплата після податків лише трохи більше, то мотивації виходити на низькооплачувану роботу просто немає.

Парадокс бідності працюючих

Цей феномен має навіть офіційне ім’я — "пастка бідності" (poverty trap). Людина хоче працювати, шукає роботу, але бачить, що кожне зароблене євро веде до втрати безкоштовного житла, субсидій або допомоги. У результаті загальний дохід зменшується, а витрати зростають.

Це особливо актуально для:

• батьків-одинаків,
• людей із обмеженим знанням мови,
• тих, хто може працювати лише неповний день (через догляд за дітьми, навчання, хвороби),
• новоприбулих, які не встигли здобути кваліфікацію, що визнається в ЄС.

Наприклад, у Чехії українка з дитиною може отримувати близько 500–600 євро грошової допомоги, ще 200–300 євро у вигляді житлових компенсацій та безкоштовну медичну страховку. Якщо ж вона влаштовується працювати на мінімальну ставку, то автоматично втрачає частину допомог. Тоді як витрати на дитячий садок, проїзд, страхування і харчування зростають.

Робота — це не лише гроші

Фінансова вигода завжди важлива, але вона є не єдиною причиною працювати. Якщо дивитися в перспективу 3–5 років, то втрачені можливості через «сидіння на допомозі» можуть коштувати набагато більше, ніж здається зараз.

1. Пенсійний стаж. У більшості країн ЄС майбутня пенсія напряму залежить від кількості років, коли ви офіційно працювали й сплачували внески. Якщо роками жити лише на допомогу, то пенсійний стаж не накопичується, або накопичується частково (якщо держава робить це лише умовно для біженців).
2. Доступ до медичних і соціальних послуг. У деяких країнах (наприклад, в Австрії чи Нідерландах) після закінчення тимчасового захисту саме працевлаштування є умовою для продовження медичного страхування або оренди житла.
3. Професійна інтеграція. Без мовної практики, без досвіду на місцевому ринку праці знайти кращу роботу через рік-два буде ще важче. Робота — це не лише дохід, це спосіб "увійти в систему" нової країни.
4. Соціальні зв’язки. Через роботу люди частіше знаходять друзів, знайомих, отримують корисну інформацію. Це особливо важливо для тих, хто починає життя заново.
5. Ментальне здоров’я. Робота в житті кожної людини створює певну структуру, задає щоденний ритм і допомагає визначитись з орієнтирами. Без цього багато хто стикається з апатією, тривогою, втратою віри у себе. Саме вихід на роботу часто стає першим кроком до психологічної стабілізації.

Коли вигідніше не працювати

Проте бувають ситуації, коли працювати тут і зараз справді менш доцільно. І це не завжди про лінь чи втечу від відповідальності, іноді це стратегічне рішення.

1. Ви лише нещодавно приїхали й не володієте мовою. Перші кілька місяців можуть бути вирішальними для адаптації. Якщо замість інтеграційних курсів ви одразу підете працювати фізично без знання мови, ви ризикуєте застрягти в низькооплачуваних роботах надовго.
2. Немає садка або школи для дитини. Часто мами не можуть працювати не тому, що не хочуть, а тому, що дитина не має місця у дитячому закладі. Якщо при цьому втрачається допомога, то родина може залишитися взагалі без доходу.
3. Складнощі зі здоров’ям або психічним станом. Люди з травмами, депресією, наслідками війни не завжди можуть одразу вийти на роботу. Це нормально. У таких випадках важливо дати собі час і не кидатися на першу-ліпшу вакансію.
4. Ви чекаєте на документи або рішення щодо статусу. Часто до отримання офіційного дозволу на працю будь-який трудовий контракт буде незаконним. Навіть після дозволу є країни, де за перші місяці праці можуть скасувати допомоги заднім числом.
5. Доступна робота гірша, ніж підтримка. Це жорстка правда: у деяких регіонах Європи допомога на одну людину може становити 800–1000 євро, а робота (навіть повна ставка після податків) — 1100–1200 євро. А якщо врахувати витрати на проїзд, їжу на роботі, дитсадок, то різниця зовсім зникає.

Однак навіть у таких випадках варто подумати: як використати цей час із користю? Можливо, навчитися нової професії, пройти перекваліфікацію, покращити мову, скласти план і потім вийти на роботу не заради виживання, а заради майбутнього.

Що робити тим, хто «застряг» між допомогою й роботою?

• Перевірити розрахунок втрат: чи справді ви втратите все, чи лише частину? Наприклад, у Німеччині існує система "Zuverdienst", яка дозволяє заробляти до певної суми без втрати всієї допомоги.
• Шукати неповну зайнятість або роботу з гнучким графіком.
• Скористатися програмами для інтеграції: багато країн мають безкоштовні курси, підтримку жінок у професійній адаптації, інкубатори бізнесу.
• Планувати довгостроково: не орієнтуватися лише на поточні виплати, а на те, що буде через 3–5 років.

Питання до себе «працювати чи отримувати допомогу» не говорить про особисту лінь чи байдужість. Тут насамперед йдеться про математику, обставини й стратегічне бачення. Іноді тимчасово краще залишатися на соціальній підтримці. Але якби допомога справді гарантувала краще життя, ніж робота, то більшість багатих людей давно сиділи б лише на ній. А вони, як відомо, працюють ще більше.