У Дубліні Гіннесс давно перестав бути просто назвою пива. Золота арфа зустрічається на вивісках пабів, історія родини Гіннессів захована у міських парках, житлових кварталах і благодійних проєктах, а стара пивоварня на St. James’s Gate перетворилася на одну з найвідоміших туристичних пам’яток міста. І навіть одна з найпопулярніших довідкових книг світу з’явилася завдяки суперечці, яка цілком могла відбутися за столиком ірландського пабу.

У цій історії є оренда на 9000 років, близнюки з феноменальною пам’яттю, книга в «пивостійкій» обкладинці, безплатні пінти для працівників і навіть арфа, яку незалежна Ірландія була змушена повернути в інший бік.

Розповідаємо, як невелика дублінська пивоварня стала частиною культурного коду Ірландії і до чого тут Книга рекордів Гіннесса.

А почалося все з контракту на 9000 років

31 грудня 1759 року 34-річний Артур Гіннесс підписав договір оренди занедбаної пивоварні біля воріт St. James’s Gate у Дубліні, де було близько чотирьох акрів землі. Річна орендна плата становила £45, але найцікавішою частиною контракту був його термін — 9000 років.

І якщо сприймати договір буквально, термін цієї оренди закінчиться лише приблизно у 10759 році.

Спочатку Артур варив ель, але у 1770-х звернув увагу на популярний у Лондоні темний сорт пива porter і почав експериментувати з ним у Дубліні. Саме ці експерименти згодом стали основою майбутнього Guinness. Згодом пивоварня St. James’s Gate виросла настільки, що певний час була найбільшою пивоварнею світу. І саме навколо неї почала змінюватися ціла частина Дубліна.

Guinness змінив не лише паби, а й саме місто

Якщо ви вже подивились однойменний серіал, то знаєте, що Родина Гіннессів залишила після себе у Дубліні значно більше, ніж пивоварню. Один із нащадків Артура, Едвард Сесіл Гіннесс, перший граф Айві, заснував Guinness Trust та Iveagh Trust, які займалися житлом для малозабезпечених родин у Дубліні та Лондоні. За їхньої підтримки в районі The Liberties з’являлися житлові будинки, критий ринок, лазні та гуртожитки.

Інший представник родини, Артур Едвард Гіннесс, викупив St Stephen’s Green, облаштував парк і передав його місту для загального користування. Сьогодні це один із найвідоміших зелених просторів у центрі Дубліна.

💡

Родина також фінансувала лікарні, Trinity College Dublin і реставрацію собору Святого Патрика. Сер Бенджамін Лі Гіннесс, зокрема, пожертвував на відновлення собору £150 000 — надзвичайно велику суму для XIX століття.

Тому історію Guinness у Дубліні складно відокремити від історії самого міста.

Робота у Guinness могла означати піклування «від колиски до могили»

У XIX–XX століттях робоче місце на пивоварні Гіннесс було дуже бажаним. І справа навіть не в зарплатні, яка вирізнялась на тлі інших працедавців. За даними архіву Гіннесс, працівникам пропонували субсидоване харчування, медичне обслуговування, оплачувані відпустки, бонуси та пенсії. Компанія також підтримувала вдів і родини померлих працівників продовж довгого часу.

На підприємстві навіть існував вислів «womb to tomb» — «від колиски до могили», бо Гіннесс міг допомогти людині буквально на різних етапах життя. Певний час у штаті була акушерка, а родина працівника також могла отримати допомогу на поховання.

До речі працівники старші 21 року мали право на безкоштовну пінту Guinness на день.

У Guinness Storehouse нині зберігаються десятки тисяч персональних справ колишніх працівників, а архіви пивоварні стали навіть джерелом для генеалогічних досліджень ірландських родин.

Як суперечка про птаха створила Книгу рекордів Гіннесса

І так, Книга рекордів Гіннесса також пов’язана з пивом Guinness. Проте її поява почалася не у видавництві, а після мисливської суперечки в Ірландії. На початку 1950-х керівник броварні Гіннесс сер Г’ю Бівер був на полюванні в графстві Вексфорд, де під час зустрічі виникла суперечка стосовно найвідомішого мисливського птаха в Європі. Здавалося б, достатньо відкрити довідник, але потрібної відповіді там не знайшли. Саме тоді Бівер зрозумів, що якщо люди сперечаються про швидкість птахів, вони так само сперечаються про найвищу гору, найбільшу рибу, найшвидшу тварину чи найдовшу річку. І де найчастіше виникали такі суперечки? Правильно, у пабах.

Тож не довго міркуючи, ідея створити книгу фактів, яка могла б завершувати подібні дискусії, швидко почала набирати обертів. І навіть сьогодні Книга рекордів Гіннесса описує своє походження саме як задум книги, покликаної вирішувати пабні суперечки.

Двоє близнюків написали першу книгу за 13 з половиною тижнів

Для реалізації задуму запросили братів-близнюків Норріса і Росса Маквіртерів — журналістів і дослідників фактів із лондонської Фліт Стріт. У 1954 році вони почали збирати інформацію, перевіряти статистику і листуватися з експертами. Темп роботи і сам по собі був майже рекордним. Так за офіційною історією першу книгу підготували за 13,5 тижнів, працюючи приблизно по 90 годин на тиждень, включно з вихідними та святами.

Перше видання Книги рекордів Гінесса вийшло у 1955 році.

Так рекламна ідея пивоварні поступово перетворилася на один із найвідоміших видавничих брендів світу. І вже в 1964 році сумарний наклад перевищив мільйон примірників, а в 1974 році Книга рекордів стала найбільш продаваною у світі книгою, захищеною авторським правом, з продажами майже 24 млн примірників. А до 2003 року було продано вже 100 млн примірників.

Першу Книгу рекордів спеціально готували до життя в пабі

До речі перші книги мали жити там, де й виникла сама ідея — у пабах. А книги і паби, як легко здогадатися, не завжди ідеальне поєднання, тому перші примірники отримували спеціальне покриття. Архів Світові рекорди Гіннесса описує перше зелене видання як книгу з beer-proof coating — фактично обкладинкою, розрахованою на умови галасливого бару та випадково розлите пиво.

У рекламних матеріалах її називали книгою, здатною починати суперечки — і завершувати їх.

Але питання, через яке все почалося, до самої книги так і не потрапило. Проте Світові рекорди Гіннесса пояснюють, що видання зосередилося саме на світових рекордах, а не на відповіді на первісну суперечку. Найімовірнішим кандидатом на звання найшвидшого мисливського птаха автори нині називають червоноволого крохаля.

Книга рекордів більше не належить Guinness

І хоч назва залишилася, але сьогодні Guinness World Records та пивоварня Guinness — різні компанії. У 2001 році Guinness World Records перейшла від Diageo, власника Guinness, до британської Gullane Entertainment. Відтоді корпоративного зв’язку між книгою та пивоварнею немає, але назва залишилася.

💡

Тому мільйони людей, які ніколи не куштували Guinness і, можливо, навіть не були в Ірландії, все одно знають це слово завдяки рекордам.

Сьогодні Guinness World Records працює далеко за межами друкованого щорічника — через телебачення, цифрові платформи, події та офіційних суддів рекордів. А видання 2026 року стало 72-м і завершило святкування 70-річчя книги.

Чому арфи Guinness та Ірландії дивляться у різні боки

Ще одна цікава історія захована просто на келиху Guinness. Кельтська арфа, що є одним з головних символів Ірландії також є єдиним у світі музичним інструментом, що слугує офіційним державним символом. Саме тому її можна побачити як на державній символіці, так і на монетах та ірландських паспортах. 

Guinness почав використовувати арфу як символ бренду ще у XIX столітті, а на етикетці пляшки вона з’явилася у 1862 році. Але коли у 1922 році була створена Ірландська Вільна держава -- влада також захотіла використовувати арфу як державний символ. Саме тоді і виникла проблема, адже Guinness вже зареєстрував власний варіант.

💡

За історією, яку наводить сам Guinness, держава в результаті використала арфу, повернуту в протилежний бік. Саме тому державну арфу Ірландії та арфу Guinness легко відрізнити за напрямком.

Прототипом обох став знаменитий середньовічний інструмент, відомий як арфа Браяна Бору, який сьогодні зберігається у Trinity College Dublin.

А знаменитий тукан з’явився лише через 170 років після заснування компанії

Сьогодні старі рекламні плакати Guinness із туканами, морськими левами та іншими тваринами продаються як постери й колекційні речі.

Але перші 170 років Guinness узагалі не рекламувався. Перша офіційна реклама бренду в британській національній пресі з’явилася лише у лютому 1929 року. І вже у наступні десятиліття художник Джон Гілрой створив знаменитий візуальний світ Guinness з тваринами — зокрема туканом, який став одним із найвпізнаваніших рекламних персонажів бренду XX століття.

Це ще одна цікава, але не головна причина, чому Guinness давно існує не лише як продукт: його старі плакати, келихи, вивіски та рекламні персонажі стали частиною візуального образу Ірландії.

Сьогодні головною точкою для тих, хто хоче побачити історію наживо, є Guinness Storehouse у Дубліні.

Комплекс розташований безпосередньо на St. James’s Gate — там, де Артур Гіннесс у 1759 році підписав свою легендарну оренду.

Колишню ферментаційну будівлю перетворили на семиповерховий туристичний простір. Експозиція розповідає про інгредієнти, виробництво, історію родини, рекламу і роль Guinness у культурі Ірландії. На верхньому поверсі розташований Gravity Bar із панорамним оглядом Дубліна на 360 градусів.

Є тут і майже театральний ритуал ідеальної пінти. У Guinness Academy відвідувачам показують шестикрокову процедуру наливання Guinness, яка, за традицією бренду, має тривати 119,5 секунди.

А неподалік працює експериментальна Open Gate Brewery — місце, де пивовари продовжують створювати нові рецепти. За останнє десятиліття там розробили близько 400 різних варіантів напоїв — серед експериментів траплялося навіть пиво з равликами.