Два написи мовою, яка зникла понад дві тисячі років тому, зображення храмового ключа та залишки ритуальних прикрас. На півдні Італії археологи дослідили стародавню гробницю, яка, ймовірно, належала жінці з високим релігійним статусом. Попри те, що поховання було пограбоване ще в давнину, його стіни зберегли підказки, які можуть розповісти про маловідомі обряди та місце жінок у релігійному житті стародавньої Італії. Особливу увагу вчених привернув можливий зв’язок похованої з культом грецької богині Деметри.
Гробниця, яка зберегла свої таємниці
Знахідку зробили в місті Мандурія, що в регіоні Апулія на півдні Італії. Саме тут колись жили мессапи — стародавній народ, який населяв півострів Салентина задовго до встановлення римського панування. Результати археологічних досліджень представили 29 жовтня 2026 року фахівці Управління археології, образотворчого мистецтва та ландшафту провінцій Бріндізі, Лечче й Таранто.
Розкопки проводили на території археологічного парку Мессапських мурів (Parco Archeologico delle Mura Messapiche) за фінансування Міністерства культури Італії. Загалом дослідники вивчили 24 поховання IV–III століть до нашої ери. Більшість із них була пошкоджена давніми пограбуваннями. Проте одна гробниця, яку археологи позначили номером 17, виявилася особливо цінною. Її видовбали безпосередньо у скельній породі, а поховальну камеру закрили трьома масивними кам’яними плитами. Саме на цих плитах дослідники помітили написи, які згодом стали головним ключем до розуміння того, ким могла бути похована людина.
Мова, яка зникла понад дві тисячі років тому
Написи виконані мессапською мовою — мовою стародавнього населення півдня Апеннінського півострова, яка поступово вийшла з ужитку після поширення латини.
Мессапи користувалися письмом, створеним на основі грецького алфавіту. Однак їхня мова не була грецькою. Її відносять до індоєвропейської мовної сім’ї, хоча точне місце серед інших стародавніх мов залишається предметом досліджень.
До наших днів дійшло приблизно 600 мессапських написів. Здебільшого це короткі посвяти, імена та поховальні формули. Через обмежену кількість текстів мову досі вивчено лише частково. Тому кожен новий напис має особливе значення для лінгвістів та істориків.
Але в Мандурії вчені знайшли одразу два тексти. Перший був викарбуваний на зовнішній поверхні трьох кам’яних плит. Під час попереднього аналізу дослідники змогли розпізнати жіноче ім’я, згадку про батька та слово thabara. Останнє особливо зацікавило вчених, адже у мессапській мові його пов’язують із жрецькою функцією, зокрема жіночим релігійним служінням. Другий напис виявили на внутрішньому боці однієї з плит. Його виконали блакитною фарбою у чотири рядки. Попри пошкодження, фахівці знову розпізнали слово thabara, а також форму Damatrioas, яку попередньо пов’язують з культом Деметри. Саме поєднання цих слів дало дослідникам підстави припустити, що похована жінка могла виконувати важливі релігійні обов’язки.
Ключ від святилища та сліди стародавніх ритуалів
Підказки містилися не лише в написах, так всередині поховальної камери археологи виявили залишки настінного розпису, виконаного червоними та синіми пігментами. Верхню частину стін прикрашав меандр — геометричний орнамент із безперервних ламаних ліній, характерний для античного мистецтва. Але найбільше зацікавлення викликали два символічні зображення.
Перше нагадує ключ від святилища. У давньогрецькій релігійній традиції ключ був не лише предметом, яким відчиняли двері храму. Він міг символізувати особливий статус людини, якій довіряли доступ до священного простору.
Зображення ключів нерідко пов’язували зі жрицями — жінками, які брали участь у проведенні релігійних церемоній і відповідали за певні храмові обряди.
Друге зображення археологи інтерпретують як thymiaterion, тобто спеціальну посудину для спалювання пахощів під час ритуалів. У сукупності ці знахідки створюють картину поховання, в якому підкреслювався не лише соціальний статус померлої, а й можливий зв’язок із релігійними церемоніями.
Чому археологи згадують богиню Деметру
Деметра — одна з найшанованіших богинь давньогрецького пантеону. Її вважали покровителькою землеробства, родючості та природного циклу народження й відродження. З культом Деметри були пов’язані обряди, присвячені зміні пір року, життю, смерті та поверненню до життя. Особливе місце в міфології посідала історія її доньки Персефони, яку викрав володар підземного світу Аїд. За міфом, коли Персефона перебувала в підземному царстві, Деметра сумувала, а земля втрачала родючість. Повернення доньки символізувало відновлення життя та пробудження природи. Саме тому культ Деметри міг мати особливе значення і в поховальних традиціях.
На півдні Італії грецькі релігійні уявлення поширювалися завдяки контактам місцевих народів із грецькими колоніями, зокрема Тарантом.
Мессапи поступово переймали окремі елементи грецького мистецтва, архітектури та релігійної практики, водночас зберігаючи власні традиції. Саме тому можливе поєднання мессапського жрецького титулу та імені, пов’язаного з Деметрою, становить особливий інтерес для дослідників. Якщо інтерпретація підтвердиться, гробниця може стати важливим свідченням того, як грецькі культи змінювалися й набували місцевих особливостей серед народів стародавньої Апулії.
Що залишилося в пограбованому похованні
Гробниця №17 не збереглася недоторканою. Ще до сучасних археологічних досліджень її розкрили грабіжники, через що значна частина поховального інвентарю була втрачена. Попри це, дослідникам вдалося знайти кілька предметів, що пережили понад два тисячоліття. Серед них бронзові фібули, тобто застібки для одягу, срібний перстень, срібна монета, викарбувана в Таранті, та залізний предмет, призначення якого ще належить з’ясувати. Окремі повідомлення також описують перстень як прикрасу зі зміїним мотивом. Зображення змії в античному світі могло мати різноманітні символічні значення, зокрема пов’язані з відродженням і підземним світом. Однак пов’язувати конкретну прикрасу з певним культом без додаткових доказів було б передчасно. Навіть такі нечисленні знахідки допомагають археологам реконструювати поховальні звичаї мессапів, особливості їхнього ювелірного мистецтва та торговельні зв’язки з навколишніми містами.
Ким були мессапи — загадковий народ півдня Італії
Мессапи жили на території сучасної Апулії, передусім на півострові Салентина, який утворює «підбор» італійського чобота. Вони будували укріплені міста з потужними кам’яними мурами, займалися землеробством, торгівлею та підтримували контакти з грецькими поселеннями Південної Італії.
Одним з важливих центрів мессапської культури була саме Мандурія. Стародавнє місто оточували оборонні стіни, залишки яких досі можна побачити в місцевому археологічному парку.
Цікаво, що під час нинішніх розкопок археологи виявили не лише поховання, а й стародавню дорогу III століття до нашої ери, прокладену над територією, яка раніше використовувалася як некрополь.
Це свідчить про те, що місто змінювалося: колишні поховальні простори поступово ставали частиною його нової інфраструктури. Дослідження таких змін допомагають зрозуміти, як жителі Мандурії організовували міське життя та як змінювалося їхнє ставлення до простору, пам’яті й поховальних традицій.
Що відкриття розповідає про роль жінок у стародавньому світі
Найважливіше значення знахідки може полягати навіть не у віці поховання чи рідкісних написах, а в інформації про місце жінок у суспільстві мессапів. Історія античного світу часто відома нам через діяльність правителів, воєначальників і політичних діячів. Значно менше письмових свідчень збереглося про жінок, які мали вплив поза межами родини. Водночас релігійна сфера в окремих античних суспільствах відкривала жінкам можливості для набуття авторитету та виконання суспільно важливих функцій. Гробниця в Мандурії може бути одним зі свідчень такого становища. Монументальне поховання, написи, що вказують на жрецький титул, і символічні зображення дозволяють припустити, що похована жінка була не просто представницею заможної родини, а могла мати особливу релігійну роль. Проте чи справді вона була жрицею Деметри, якими були її обов’язки та яке місце вона посідала в суспільстві, дослідникам ще належить встановити.
