Європейський Союз суттєво зменшить масштаби переселення біженців у 2026–2027 роках, попри офіційне ухвалення Плану Союзу з переселення та гуманітарного прийому (Union Resettlement and Humanitarian Admission Plan, URP). Нові зобов’язання держав-членів передбачають прийом лише 10 430 осіб протягом двох років, що означає різке скорочення порівняно з попередніми планами та глобальними потребами.

Згідно з рішенням, ухваленим країнами ЄС, квоти на переселення у 2026–2027 роках зменшено приблизно на 20% від пропозиції Європейської комісії та на 83% порівняно з обіцянками на 2024–2025 роки, коли держави-члени декларували готовність прийняти близько 61 000 біженців.

Переселення біженців у ЄС: цифри та реальність

Дворічне зобов’язання ЄС у 10 430 місць становить лише 0,4% від 2,5 мільйона людей, яких, за оцінками УВКБ ООН, необхідно буде переселити у світі лише у 2026 році. Правозахисні організації наголошують: такі масштаби не відповідають ані глобальним гуманітарним потребам, ані ролі ЄС як одного з ключових міжнародних акторів у сфері захисту біженців.

Крім того, лише дев’ять держав-членів ЄС взяли на себе зобов’язання брати участь у програмі переселення, порівняно з 14 країнами у 2024–2025 роках та 17 у 2023 році. Навіть ці обмежені обіцянки, як показує попередній досвід, не завжди виконуються.

ЄС не виконує власні плани з переселення. Фактичні дані підтверджують тенденцію до скорочення, так у 2024 році країни ЄС переселили 11 827 біженців замість запланованих 15 000, а у 2023 році — 12 467 осіб при обіцянці прийняти 16 000. Що за даними UNHCR Data Finder, свідчить про системне відставання від заявлених зобов’язань.

Особливе занепокоєння викликає рішення окремих держав-членів додатково скоротити початкові квоти, запропоновані Єврокомісією (з 15 320 до 10 430), пояснюючи це необхідністю пріоритезувати внутрішнє переміщення людей між країнами ЄС, які перебувають під «міграційним тиском», у межах так званого Пулу солідарності.

Критика також стосується критеріїв URP, які зосереджуються на:

• країнах уздовж Середземноморського та Атлантичного міграційних маршрутів;
• державах із «соціально-культурними зв’язками» з ЄС;
• країнах, з якими ЄС має або планує укладати міграційні угоди.

Такий підхід, на думку експертів, не відповідає реальній картині глобальних потреб. За оцінками УВКБ ООН, найбільші потреби у переселенні у 2026 році матимуть Іран, Туреччина, Пакистан, Ефіопія та Уганда, тобто країни, які часто не відповідають встановленим критеріям.