Європейська міграційна мережа (EMN) оприлюднила правила легалізації іноземців, які перебувають у країнах Європі із неврегульованим міграційним статусом.
За даними EMN, 12 із 27 країн мають окремі механізми для громадян третіх країн. До цього переліку увійшли Бельгія, Кіпр, Франція, Німеччина, Греція, Люксембург, Польща, Португалія, Сербія, Словаччина, Словенія та Іспанія.
В інших державах впроваджено винятки щодо отримання дозволу на проживання — наприклад, для учасників кримінальних проваджень або людей, яких не можна повернути до країни походження.
Польща застосовує індивідуальний підхід: загальної програми масової легалізації іноземців, які перебувають у країні без законних підстав, немає. Водночас законодавство передбачає кілька можливостей врегулювати статус залежно від обставин конкретної людини.
Зокрема, під час процедури повернення іноземцю можуть надати дозвіл на перебування з гуманітарних причин або дозвіл на толероване перебування. Окремі механізми передбачені міжнародними зобов’язаннями Польщі, а також ситуаціями, коли особисті обставини не дозволяють людині залишити країну.
Документи, видані на підставі гуманітарного або толерованого перебування, не мають фіксованого строку дії. Їх поновлюють кожні два роки після перевірки, чи залишаються чинними підстави для такого статусу.
В Іспанії іноземці можуть легалізуватися за процедурою arraigo, головною вимогою якої є безперервне проживання в країні упродовж двох років. Початковий дозвіл видають лише на один рік, проте якщо заявник дотримується відповідних умов, термін збільшується.
Тим часом у Франції готують новий законопроєкт щодо легалізації іноземців із неврегульованим статусом. Чинне законодавство до 31 грудня 2026 року передбачає експериментальну процедуру для людей, які працювали без належного дозволу у галузях, де бракує фахівців або регіонах, де складно знайти працівників. Нові пропозиції можуть також стосуватися сімейних і гуманітарних обставин.
У Бельгії існують дві окремі процедури: гуманітарна (9bis) та медична (9ter). У разі позитивного рішення зазвичай видають тимчасову картку на один рік із можливістю поновлення.
У Німеччині у межах процедури легалізації дозвіл може видаватися на 18 місяців без права поновлення, у Греції — на три роки, на Кіпрі та у Словенії — на два роки. У Словаччині документ діє 180 днів з можливістю подовження.
Загалом вимоги до заявників різняться. Держави враховують тривалість проживання, інтеграцію, роботу, знання мови, сімейні обставини та інші особливості конкретної ситуації. У деяких країнах рішення ухвалюють індивідуально, без чіткого переліку формальних критеріїв.
Читайте також: Повторний тимчасовий захист у ЄС: як правильно змінити статус
