Сам статус тимчасового захисту не робить українця військовозобов’язаним іншої держави. Але правила в Європі різні, до прикладу, у Норвегії закон дозволяє за певних умов покласти військовий обов’язок навіть на іноземця, а у Швеції, Фінляндії та Естонії мешканців без місцевого громадянства можуть залучати до цивільної оборони або обов’язкової роботи під час війни. Розбираємося, де проходить межа між призовом до армії та обов’язком допомагати державі, в якій живеш.
Уявімо сценарій, за якого війна виходить за межі України і до неї безпосередньо залучені інші європейські держави. Що тоді відбувається з мільйонами українців, які живуть у Європі за тимчасовим захистом, із посвідками на проживання або іншими легальними статусами?
Проте, нагадуємо, що проживання в іншій країні не означає автоматичного призову до її армії.
У більшості перевірених нами держав військова повинність прив’язана до громадянства. Але це не означає, що іноземець у випадку війни завжди залишається просто цивільним спостерігачем. Законодавство низки країн передбачає інші форми обов’язкової участі — роботу в цивільній обороні, рятувальних службах, енергетиці, медицині чи на підприємствах критичної інфраструктури.
І лише одна з перевірених нами європейських держав стоїть окремо: Норвегія безпосередньо допускає можливість військового обов’язку для іноземців.
Тому тут важливо не називати всі ці механізми одним словом «мобілізація». Бо призов до армії означає службу у збройних силах, військовий облік — лише внесення даних людини до системи, що саме по собі ще не означає призову, а цивільна або трудова повинність — обов’язок виконувати невійськову роботу, необхідну державі під час війни або надзвичайної ситуації. І наслідки для українців у різних країнах дуже відрізняються.
Норвегія: іноземців справді можуть зобов’язати служити
Закон Норвегії про оборону передбачає, що військовий обов’язок може бути покладений не тільки на норвезьких громадян. Іноземець, який перебуває в Норвегії та має з країною сталий зв’язок, також потенційно може стати військовозобов’язаним, якщо міжнародна угода з державою його громадянства не встановлює іншого. Водночас іноземець звільняється від служби, якщо Норвегія перебуває у війні з державою, громадянином якої він є.
Для українців у сценарії війни, де Україна та Норвегія перебувають по один бік конфлікту, цей виняток очевидно не спрацьовуватиме.
Але є важливе «але», бо це не означає, що кожного українця з тимчасовим захистом у Норвегії автоматично можуть забрати до війська. Ключовий критерій відповідає ідеї «сталого зв’язку» з країною. У норвезькому законодавстві наразі йдеться про те, що призову належить людина, щодо якої можна припустити, що вона оселиться в Норвегії постійно або на тривалий час і справді має зв’язок з державою. Тобто одного факту короткострокового перебування недостатньо.
Є й інші обмеження. Іноземцю не можуть призначити військовий обов’язок, якщо внаслідок цього він стане особою без громадянства. Для іноземців також встановлені обмеження щодо офіцерських і сержантських звань, хоча є винятки, зокрема для тих, хто перебуває у процесі отримання норвезького громадянства. Ці правила містяться вже у чинній постанові про військовий обов’язок.
Також є правило про проживання за кордоном, де зокрема зазначено, що військовий обов’язок припиняється, якщо людина постійно оселяється за межами Північних країн. Три роки безперервного проживання поза цим регіоном вважаються постійним проживанням за кордоном, проте період навчання до цього строку не зараховують.
Цивільна оборона стосується значно ширшого кола людей
У Норвегії окремо працює поняття Sivilforsvaret, тобто цивільна оборона. Тут йдеться не про військову службу, а про захист населення та майна цивільними засобами. До такої служби можуть залучати як чоловіків, так і жінок віком від 18 до 55 років, зокрема іноземців, які живуть у країні. Це можуть бути навчання, курси або безпосередня робота під час надзвичайної ситуації. Водночас людина не стає військовослужбовцем, а відправити її виконувати таку службу за межі Норвегії без її згоди не можуть.
Швеція: до армії українців не призвуть, але «тотальна оборона» стосується всіх мешканців
У Швеції існує поняття totalförsvarsplikt, тобто, обов’язок тотальної оборони. І він поширюється не тільки на громадян, а на всіх людей, які проживають у Швеції, — від початку року, в якому їм виповнюється 16 років, до кінця року, в якому вони досягають 70. Але всередині цієї системи є принципова межа.
Військову повинність у Збройних силах Швеції несуть лише громадяни країни
Тобто українець із тимчасовим захистом або посвідкою на проживання не стає через це військовозобов’язаним шведської армії. Проте його може стосуватися цивільна служба або загальна трудова повинність. У разі підвищеної готовності держава може вимагати, щоб люди продовжували працювати там, де їхня робота необхідна для функціонування країни, або виконували інші завдання у межах системи тотальної оборони. Йдеться, наприклад, про рятувальні служби, енергетику та інші життєво важливі сектори.
Фінляндія: не солдат, але рятувальні та критичні роботи можуть стати обов’язковими
У Фінляндії військовий обов’язок також прив’язаний до громадянства. Для українця без фінського паспорта проживання в країні саме по собі не створює обов’язку служити у фінській армії. Але законодавство про надзвичайні ситуації набагато ширше за військовий призов. Офіційна фінська служба Suomi.fi наголошує, що люди від 18 до 67 років, які живуть у Фінляндії, можуть бути зобов’язані виконувати завдання цивільної оборони.
Серед них — рятувальні роботи, перша допомога, обслуговування, розчищення територій та інші завдання, для яких людина має достатні можливості.
Працівники медицини, догляду, промисловості та критичної інфраструктури під час війни значною мірою продовжуватимуть свою звичайну роботу, оскільки держава має забезпечувати функціонування базових систем навіть у воєнних умовах. За певних умов можлива і трудова повинність, але у випадку, якщо добровільних чи звичайних ресурсів недостатньо для оборони, охорони здоров’я або забезпечення населення.
Естонія: можуть залишити працювати навіть із забороною виїзду
Військова служба в Естонії прив’язана до естонського громадянства, проте система національної оборони передбачає трудову повинність не лише для громадян, а й для інших людей, які постійно живуть в Естонії. Її можуть застосовувати під час підвищеної оборонної готовності, воєнного стану, мобілізації або демобілізації. Причому тут йдеться про два різних механізми. Перший зазначає, що людина залишається на своїй роботі, якщо її посада пов’язана з виконанням оборонного завдання, внутрішньою безпекою або забезпеченням життєво важливої послуги. Другий наголошує на одноразовій трудовій повинності, коли людину можуть залучити до конкретного завдання поза її звичайними трудовими відносинами, якщо органи влади не можуть виконати його достатньо швидко власними силами або за допомогою добровольців.
Також під час підвищеної оборонної готовності уряд Естонії може обмежити виїзд із країни для людини, на яку покладено трудовий обов’язок за місцем роботи, якщо це потрібно для виконання такого обов’язку.
Тобто працівник критичної інфраструктури може опинитися в ситуації, коли він не є військовозобов’язаним естонської армії, але зобов’язаний залишитися в країні та продовжувати виконувати свою роботу. Для українців, які планують життя за кордоном саме з огляду на можливу ескалацію війни, це суттєва різниця.
А де проживання взагалі не створює військового обов’язку?
Інша ситуація — у Польщі, Німеччині та Литві.
У Польщі військовий обов’язок пов’язаний із польським громадянством. Український громадянин не стає військовозобов’язаним Польщі лише тому, що має PESEL UKR, тимчасовий захист або посвідку на проживання.
У Німеччині закон про військовий обов’язок також прямо говорить про чоловіків, які є німцями у розумінні Основного закону. Отже, §24, німецька посвідка на проживання, робота та сплата податків самі по собі не роблять українця військовозобов’язаним Бундесверу.
У Литві військовий обов’язок також прив’язаний до громадянства.
Звичайно, після отримання нового громадянства ситуація може змінитися, адже разом з правами громадянин набуває і нових обов’язків, установлених законодавством цієї держави.
Якщо дивитися тільки на чинне законодавство перевірених нами держав, то картина вимальовується така:
| Країна | Чи може іноземець бути призваний до армії через проживання | Що ще може бути обов’язковим |
|---|---|---|
| Норвегія | Так, потенційно — для іноземців зі сталим зв’язком із країною | Цивільна оборона |
| Швеція | Ні | Цивільна служба та трудова повинність |
| Фінляндія | Ні | Цивільна оборона та критично важливі роботи |
| Естонія | Ні | Трудова повинність; для окремих працівників можливе обмеження виїзду |
| Польща | Ні | У межах перевірених норм окремого аналогічного обов’язку для іноземців не встановлено |
| Німеччина | Ні | Військова повинність прив’язана до німецького громадянства |
| Литва | Ні | Військова повинність прив’язана до литовського громадянства |
| США | Не через сам факт проживання | Для багатьох чоловіків 18–25 років — реєстрація в Selective Service |
Тобто у більшості перевірених країн українців без місцевого громадянства не можуть просто призвати до національної армії через те, що він там живе. Але сама держава проживання може вимагати від нього значно більшого, ніж у мирний час.
Іноземний статус не скасовує обов’язків перед Україною
Є ще одна важлива межа, яку важливо памʼятати. Те, що Польща, Німеччина чи Фінляндія не можуть призвати українця до своєї армії лише через його проживання, не означає автоматичного звільнення від військових обов’язків перед Україною. Українське громадянство, військовий облік та мобілізаційні обов’язки регулюються українським законодавством окремо і сам факт проживання за кордоном або наявність тимчасового захисту іншої держави їх автоматично не припиняє.
