Хоч сьогодні Голлівуд і може здаватись трохи міфічним місцем з усіма цими пальмами, червоними доріжками, студіями, зірками та відчуттям, що все це завжди було частиною американської історії. Проте у початків цієї “фабрики мрій” стояли люди, які приїхали до США зовсім не з мрією про славу. Часто  з бідності, страху, погромів, імперських околиць і єврейських містечок, де майбутнє здавалося або небезпечним, або неможливим.

Серед тих, хто будував американське кіно, були вихідці з територій, які сьогодні пов’язані з Україною, Польщею, Литвою, Угорщиною, Німеччиною та колишньою Російською імперією. Саме вони створювали студії, вигадували систему кінозірок, ризикували з новими технологіями й перетворювали кіно з ярмаркової розваги на одну з найвпливовіших індустрій ХХ століття. І в цій історії важливим є саме український слід.

З Димера до “Метро-Голдвін-Маєр”: Луїс Б. Маєр і народження голлівудської величі

Одне з найгучніших імен раннього Голлівуду — Луїс Б. Маєр. Для американської кіноісторії він передусім легендарний керівник “Метро-Голдвін-Маєр”, студії, яка у 1920–1930-х роках стала символом престижу, розкоші та зіркової сили Голлівуду.

Але народився він не під каліфорнійським сонцем. Його справжнє ім’я — Лазар Меїр. За поширеною версією, він з’явився на світ у Димері Київської губернії, на території сучасної України. Його родина емігрувала до Північної Америки, рятуючись від бідності та єврейських погромів, з якими стикалися єврейські громади в Російській імперії.

Маєр став не просто успішним продюсером. Він був одним із тих, хто зрозумів: кіно продає не лише сюжет, а й обличчя, міф, стиль життя. Саме з “Метро-Голдвін-Маєр” пов’язують розквіт star system — системи, у якій акторів і акторок перетворювали на майже недосяжні образи. Голлівуд навчився створювати не просто фільми, а зірок. І одним з архітекторів цієї машини був чоловік, чиє дитинство почалося на українських землях.

Льюїс Дж. Селзнік: киянин, чиї сини змінили американське кіно

Ще одна важлива постать — Льюїс Дж. Селзнік. Він народився у Києві, емігрував до США юнаком і став одним із ранніх американських кінопродюсерів. Його ім’я не таке масово впізнаване, як “Метро-Голдвін-Маєр” чи “Ворнер Бразерс”, але вплив родини Селзніків на Голлівуд величезний.

Льюїс Дж. Селзнік був батьком Майрона Селзніка, одного з піонерів агентського бізнесу у кіноіндустрії, та Девіда О. Селзніка — продюсера легендарного фільму “Віднесені вітром”.  І це саме той випадок, коли емігрантська історія не закінчилася одним успішним життям, а дала цілу династію, вписану в ДНК американського кінематографа.

І в цьому також є болісна закономірність, що найкращі представники української нації часто змушені були покидати свою землю, щоб створювати нову культуру деінде. Вони вивозили з собою пам’ять, мову вулиць, травму, гумор, інтонації дитинства — і вже за океаном перетворювали цей досвід на кіно, музику, бізнес і мітологію нової епохи.

“Ворнер Бразерс”: не Україна, але та сама карта еміграції

Коли говорять про засновників Голлівуду, неможливо оминути братів Ворнерів. Гаррі, Альберт, Сем і Джек Ворнери створили одну з найвідоміших кіностудій світу — “Ворнер Бразерс”, офіційно засновану у 1923 році.

Їхня родина походила з Красносельця — містечка, яке нині розташоване в Польщі. Тому називати братів Ворнерів “українцями” було б некоректно. Але їхня історія дуже важлива для розуміння того самого емігрантського потоку, з якого виростав Голлівуд. Адже саме єврейські родини зі Східної Європи, діти імперських околиць, люди, які в Америці змінювали імена, професії, мови — створювали нову культурну реальність.

«Ворнер Бразерс» стала студією, яка однією з перших повірила у звукове кіно. У 1927 році студія випустила фільм «Співак джазу» — стрічку, після якої кіно вже не могло залишатися німим. Глядачі вперше по-справжньому відчули, що з екрана може звучати не лише музика, а й живий людський голос.

Це була історія про сина єврейської родини, який мріяв співати на сцені й шукав власний шлях між родинною традицією та новим американським життям. Тому голос, який тоді отримав Голлівуд, був не лише голосом технічного прогресу. У ньому також звучав і досвід еміграції, а саме пам’ять про старий світ, бажання вирватися вперед і мрія почати все заново.

Одеса, погроми й культура, яку забрали із собою

І дійсно, Голлівуд створювали люди, які часто не мали за спиною стабільності, спадку чи соціального капіталу. Проте вони мали досвід виживання, гнучкість, здатність домовлятися, ризикувати і знов і знов починати все з нуля. Для багатьох єврейських родин із територій тогочасної Російської імперії еміграція була не романтичною пригодою, а способом урятуватися.

Українські міста кінця ХІХ — початку ХХ століття, зокрема Київ, Одеса, Кам’янець-Подільський, містечка Поділля й Волині, були частиною великого простору, де жили численні єврейські громади. Вони мали свої школи, ремесла, театральні традиції, гумор, мови, релігійне життя і, звісно, пам’ять. Зокрема і памʼять про насильство.

Одеса в цій історії займає особливе місце. Це було місто портів, торгівлі, кримінальних легенд, театрів, багатомовності й неймовірної соціальної енергії. Єврейська Одеса дала світові Ісаака Бабеля, міф Молдаванки, особливу інтонацію — суміш іронії, болю, зухвалості й виживання. Саме такі інтонації пізніше легко впізнати і в американському кіно, а саме у комедії, мелодрамі, гангстерських сюжетах та історіях про маленьку людину, яка хоче перехитрити долю.

Паралельний світ: Одеська кіностудія

Поки в Америці емігранти створювали Голлівуд, на українських землях теж формувалася своя кінематографічна традиція. Одеса ще до радянської епохи була важливим центром кіновиробництва. На початку ХХ століття тут працювали приватні кіноательє, а згодом постала Одеська кіностудія — одна з найвідоміших студій у радянському кінопросторі.

Тому важливо памʼятати, що Україна була не лише “донором” біографій для світового кіно. Вона також сама мала власну кінокультуру, власні студії, режисерів, акторів, операторів, експериментаторів. Тут працював, зокрема, Дзиґа Вертов — один із найрадикальніших новаторів документального кіно, автор “Людини з кіноапаратом”, фільму, який досі вивчають у кіношколах світу.

Тобто український слід у кіно це не тільки історія людей, які поїхали. Це ще й історія місць, де кіно могло народжуватися інакше.

Спілберг і пам’ять про українське коріння

Уже в новішій історії Голлівуду український слід часто проявляється не через місце народження самих режисерів, а через родинну пам’ять. Один із найвідоміших прикладів — Стівен Спілберг. Його родинна історія також пов’язана з українськими містами, такими як Кам'янець-Подільський, Одеса та Судилково. 

Для Спілберга ця спадщина не була просто рядком у генеалогії. У 2006 році під час візиту до Києва, сходячи з літака він сказав, що нарешті потрапив на рідну землю. І це дуже точний образ для багатьох нащадків єврейських емігрантів, які народилися вже в Америці та стали частиною американської культури, але пам’ять їхніх родин починалася в містах, де жили, любили, боялися й виживали їхні предки.

І як би не було, але  здебільшого Голлівуд був побудований не тільки на грошах і студійних контрактах. Він був побудований на емігрантській уяві. На здатності людей, яких колись витісняли на узбіччя, створити центр світової мрії. На вмінні перетворити втрату дому на універсальну історію про пошук іншого життя.

І, можливо, саме тому кіно стало таким сильним. Бо його робили люди, які добре знали наскільки реальність буває жорсткою. І що мрія інколи стає єдиним способом вижити.