Через поезію, кіно, книжки й зустрічі Spilka формує в Празі живий український культурний простір.
У розмові з Relocate.to вони розповіли, як народилася ініціатива після початку повномасштабного вторгнення, чому культура в еміграції стає питанням ідентичності, і що допомагає таким проєктам жити довше за першу хвилю ентузіазму.

— Розкажіть, будь ласка, про себе та вашу команду.

За три роки існування наша команда суттєво змінилася й виросла. Зараз у нас є людина, яка відповідає за організацію подій, SMM-відділ – дівчата, які допомагають просувати наші заходи, – а також голова організації, який координує всі ці процеси.

Водночас ми часто працюємо не ізольовано, а в партнерстві з іншими організаціями та ініціативами. Багато подій ми створюємо саме у співпраці, і для нас це важлива частина підходу.

— У який момент з’явилася ідея створити Spilka?

Ідея народилася з дуже простої, але сильної потреби. На початку повномасштабного вторгнення нам дуже бракувало чогось свого – чогось, до чого можна доторкнутися і через що можна відчути зв’язок із домом.

Після багатьох розмов про те, яким це «своє» могло б бути, ми надихнулися простором Urban 100 в Івано-Франківську. Але з часом ця ідея трансформувалася, і сьогодні Spilka вже зовсім не схожа на те, чим є Urban 100. Ми пішли своїм шляхом і сформували власну роль у культурному житті українців у Празі.

— З чого починався проєкт?

Першою подією, з якої фактично все почалося, став вечір української поезії у жовтні 2022 року. Тоді Spilka ще не мала юридичного статусу, але вже сформувалося коло людей, які згодом стали основою організації.

Нас дуже здивувало, наскільки великим виявився інтерес. Ми робили цей вечір радше для себе і не очікували такого відгуку. Для події орендували маленький театр у центрі Праги, розрахований приблизно на 45 людей, але попит був настільки великий, що прийшло близько 55 – люди навіть сиділи на підлозі.

Після цього вечора ми отримали багато підтримки й відгуків про те, що нам варто продовжувати. Це стало сильним поштовхом і натхненням для наступних подій.

— Яку проблему ви хотіли вирішити через Spilka?

Насамперед ми хотіли заповнити певну порожнечу, яка з’явилася після початку повномасштабного вторгнення. Більшість із нас жили в Празі вже давно – ми не переїхали сюди після 2022 року. Але саме війна дуже гостро поставила питання ідентичності.

Коли людина опиняється за кордоном і намагається адаптуватися, спочатку вона найменше думає про культуру. Спершу є практичні речі: мова, документи, робота, повсякденне виживання. Але з часом починаєш ставити собі інше питання: хто я як українець?

Куди б ти не поїхав, ти все одно залишаєшся українцем – незалежно від того, скільки років живеш за кордоном. І якщо вдома це питання може не звучати так гостро, то в еміграції воно раптом стає дуже особистим.

Багато людей із нашої команди походять із русифікованих регіонів. Для багатьох із нас знайомство з українською культурою теж відбувалося заново — через власні пошуки, відкриття і спробу заповнити прогалини, які довго залишалися непомітними. У цьому сенсі Spilka стала місцем, де через власну необізнаність і власний шлях ми намагалися допомогти й іншим.

Якщо говорити про підтримку, то життя за кордоном дуже швидко вчить: не варто чекати, що хтось створить її для тебе. Ти сам шукаєш своїх людей, вчиш мову, адаптуєшся і водночас намагаєшся зберегти простір для себе. Spilka частково виросла саме з цієї логіки.

— Як ви обираєте формати подій?

Це сильно змінювалося з часом. На початку ми проводили вечори поезії приблизно раз на два місяці – тоді це був дуже актуальний і природний формат.

Потім популярності набули «Здибанки» – формат нетворкінгу, де люди знайомляться, а згодом знаходять «своїх» і формують маленькі мікроспільноти. Дуже добре працюють презентації книжок українських авторів.

Останнім часом особливо популярними стали кінопокази. У нас є два напрямки: поетичне кіно — воно збирає меншу аудиторію, ніж нам би хотілося, – і сучасне українське кіно, яке ми показуємо разом із партнерами. Саме цей формат зараз привертає значно більше людей.

Загалом ми намагаємося уважно слухати аудиторію і водночас не втрачати власне бачення того, що є важливим для культурної присутності українців у Празі.

— Що було найскладнішим на початку?

Складно виділити щось одне, бо на старті це був період, коли здавалося, що можливо абсолютно все. Було багато енергії, багато віри і відчуття, що рух не має меж.

Але з часом найбільшим викликом стало вигорання. Spilka створювалася як ініціатива, і майже рік ніхто з нашої команди не отримував за це грошей. У якийсь момент ми побачили, що такий формат веде до виснаження, і тоді почали думати, як вибудувати більш життєздатну фінансову модель.

— Чи співпрацюєте ви з чеськими організаціями?

Так, від самого початку ми бачили для себе два ключові напрямки роботи.

Перший – це українці для українців. Ми вважаємо це принципово важливим: чим більше українці за кордоном залишаються дотичними до своєї культури, тим більше вони залишаються в українському контексті, не втрачають зв’язок із подіями в країні і продовжують підтримувати Україну.

Другий напрямок — співпраця з чеськими організаціями. Ми відкриті до неї, хоча таких проєктів у нас поки менше, ніж хотілося б. Причина доволі проста – обмежені ресурси команди.

Один із прикладів такої співпраці – спільна подія з програмою UNESCO «Місто літератури Прага» за участі поетки Катерини Калитко. Для нас важливо, щоб українська культура була видимою не лише всередині спільноти, а й у ширшому міському та міжнародному контексті.

— Що особисто для вас означає цей простір?

Насправді ми – віртуальний простір, у нас немає власної постійної локації. І в цьому є не лише обмеження, а й певна сила.

Наша ідея полягає в тому, щоб проводити події в різних місцях Праги – у галереях, театрах, культурних просторах. Таким чином ми не просто організовуємо заходи, а інтегруємо українську культуру в міський культурний ландшафт.

Для нас важливо показувати, що українська культура гідна бути представленою в красивих, центральних, важливих просторах міста, а не лише в умовному андеграунді.

— Які виклики ви бачите для українських спільнот у Європі?

Один із головних викликів – це спільний інформаційний простір із росіянами. Якщо людина говорить російською, вона дуже легко потрапляє в російськомовні культурні середовища, де часто продовжує відтворюватися наратив про «один народ».

На нашу думку, це шкодить представленню української культури як окремої і самодостатньої. Особливо з огляду на те, що в Чехії українців значно більше, ніж росіян чи інших російськомовних груп. Але іноді самі українці все ще продовжують орієнтуватися саме на цей російськомовний простір.

Тому питання культурної окремішності, мови і видимості українського голосу залишається одним із ключових.

— Які плани має Spilka?

Нещодавно ми проводили стратегічну сесію, і це допомогло трохи чіткіше побачити наш напрям. Цікаво, що минулого року ми навіть ставили собі за мету не масштабуватися і не запускати нові формати. Але в результаті все одно з’явилося шість нових форматів подій.

Тож зараз наш головний фокус – розвиток спільноти. Ми працюємо за принципом взаємного обміну: люди приходять на наші події і таким чином допомагають існувати майбутнім подіям.

Окремо для нас дуже важливо будувати організацію так, щоб вона могла існувати довго. Бо часто українські ініціативи в Празі виявляються недовговічними, а нам хочеться створити щось стійке і тривале.

— Що б ви порадили іншим, хто хоче створювати подібні ініціативи?

Найважливіше – знайти ідею, заради якої ви справді будете готові пройти через труднощі. На старті все часто здається дуже романтичним: є енергія, є натхнення, є відчуття великого сенсу.

Але потім приходять внутрішні кризи, нестача грошей, конфлікти, брак часу, виснаження. І якщо за всім цим не стоїть велика мета, витримати цей шлях набагато складніше.

Коли ж є сильна ідея – наприклад, як у нашому випадку, створити організацію, яка переживе десятиліття, – проходити через складні етапи стає легше.

— Як такі ініціативи змінюють досвід еміграції?

Вони закривають дуже важливу потребу – потребу причетності. Навіть якщо в тебе є чеські друзі, навіть якщо ти ходиш на місцеві культурні події, все одно залишається момент, коли ти раптом чуєш щось дуже своє – і знову гостро відчуваєш, що ти українець.

Саме тому такі ініціативи допомагають людям не втрачати зв’язок із собою. Вони роблять досвід еміграції м’якшим, теплішим і в багатьох сенсах легшим.

— Якщо одним реченням: що таке Spilka?

Spilka – це місце культурного тяжіння українців у Празі.