Є країни, де фольклор більше схожий на музейний експонат за склом, він наче є, але тільки у дні відкритих дверей. Але Німеччини таке твердження не стосується. Тут легенди живуть у вогнищах, що палять щороку 30 квітня, і у ножах, які баварські бабусі досі кладуть під подушку, і навіть у монетах, якими затуляють роти небіжчикам у деяких селах. Німецькмй фольклор не відступив перед просвітництвом — він просто перевдягнувся і залишився.

Тож ми зібрали п'ять найдивніших і найживучіших переказів — від Гарцю до Баварських Альп і кожен з них є способом, яким люди впродовж століть пояснювали собі непояснюване.

1. Walpurgisnacht: ніч, коли шум рятує життя

Гарц, Саксонія-Ангальт · щороку 30 квітня

Якщо ви опинитесь у місті Тале або Госларі в ніч із 30 квітня на 1 травня, не дивуйтесь гарматним пострілам. Це не салют і не бунт, але це профілактика від нечистої сили. Місцеві відганяють відьом. За переказом, щороку в цю ніч відьми злітаються на вершину Брокена — найвищу точку Гарцю. Хто на мітлі, хто верхи на козлі, хто просто духом. І там, у диму й тумані, танцюють з самим дияволом. Шабаш триває до світанку, а потім нечисть розходиться по домівках.

Захист від цієї напасті — не молитва і не часник, а справжнісенький гамір. Дзвони, постріли, удари металу об метал, крики. І чим гучніше, тим безпечніше. Німці вірять, що нечиста сила не витримує людського шуму і тікає геть. 

Але з приходом електрики Вальпургієва ніч так і не зникла, а навпаки. Щороку десятки тисяч людей збираються на Брокені й у навколишніх містах і влаштовують справжні святкування, палять вогнища, надягають костюми відьом, п'ють пиво і влаштовують той самий ритуальний шум. Фестиваль офіційний, туристичний, але дивним чином відчувається і нині по-справжньому.

2. Лорелей: сирена, яку «бачили» у 1824-му

Рейн, Рейнланд-Пфальц · скеля поблизу Санкт-Гоарсхаузена

Рейн у цьому місці звужується, каміння ховається під водою, а туман навесні буває такий, що лоцмани орієнтуються тільки на слух. Кілька сотень років тому хтось вирішив, що причина корабельних аварій правді не течія й не скелі, а дівчина Лорелей, що сидить на стометровій скелі, розчісує золоте волосся й тихо співає про коханого, якого втратила. Пісня така, що лоцмани забувають дивитись вперед. Кораблі йдуть на дно, а вона навіть не помічає, просто продовжує співати.

Генріх Гайне 1824 року написав про персонвжку вірш, і легенда отримала літературне безсмертя. Але цікавіше інше. Того ж 1824 року кілька рейнських газет цілком серйозно повідомляли, що очевидці бачили дівчину на скелі. Репортери не висміювали свідків, а напаки - передавали їхні слова як факт. Ніхто з очевидців не наважився підпливти ближче.

Місцеві кажуть, що в туманні дні Рейн у цьому місці справді «співає» — вода, вітер і скелі створюють щось схоже на мелодію. Жодного містичного пояснення не потрібно. І все одно моторошно.

3. Дрюде: сусідка, яка краде ваше дихання

Баварія, Шварцвальд · нічне явище

Прокидаєтесь ви серед ночі, хочете поворухнутись, а не виходить. Хочете крикнути, а рот не відкривається і на грудях немов щось важке. Сучасна медицина називає це сонним паралічем і пояснює порушенням фаз сну. Але баварці XVIII століття мали свою версіюі вважали це відвідуванням хати злим духом.

Проте Дрюде не якийсь абстрактний демон із пекла, а жінка з сусіднього будинку, яка вночі може завітати до сусідів. Її душа виходить з тіла і сідає на груди сплячого, краде дихання та навіває жах. Сама вона про це не знає й не пам'ятає, адже прокидається вранці звичайною людиною.

У Шварцвальді захист від Дрюди простий: вам знадобиться сталевий ніж під подушкою. Сталь, за повір'ям, відлякує нічну гостю і змушує її душу повернутись у власне тіло. Деякі господині в гірських селах Баварії досі не зневажають цим звичаєм, про всяк випадок.

4. Нахзерер: вампір, якому не треба виходити з могили

Північ Німеччини · чумна доба і далі

Німецький вампір зовсім не схожий на свого трансільванського брата-аристократа. Він не виходить із труни, не заліьтає у вікно, не кусає шию, адже Нахзерер діє дистанційно від чого стає ще страшнішим.

Поки живі скорбіють після похорону, мрець у труні не спить. Він тихо поїдає власне тіло й при цьому хропить або свистить. Саме цей свист і є зброєю, бо від нього захворюють і помирають близькі родичі один за одним. Ланцюг смертей у родині після чуми або пошесті пояснювався саме так, бо хтось з померлих став Нахзерером.

Перша ознака, за якою можна зрозуміти що родич перекинувся це відкрите oкo у труні. Якщо небіжчик дивиться на вас він іще «живий» саме у цьому небезпечному сенсі. Друга ознака, не менш моторошна, голосне дихання з могили. Третя це смерті в родині без явної причини. 

І сме для того, щоб захиститись від цього злого упира прийнято класти монету в рот небіжчику. Зайнятий жуванням монети, він не зможе жерти себе, тож і загроза мине. 

5. Вольпертінгер: страховисько, яке стало сувеніром

Баварія, Альпи · найбаварська легенда зі всіх

Не всі німецькі монстри прагнуть крові. Деякі прагнуть туристичних євро, і Вольпертінгер один з таких. Це химерна потвора з тілом зайця, крилами чайки, рогами оленя та іклами кабана. Потворка мешкає виключно в баварських лісах і активна тільки в ніч на Вальпургію. Побачити та золвити її можуть лише п'яні мисливці у повний місяць. Принаймні, так розповідають місцеві, з цілковито серйозним обличчям.

Насправді Вольпертінгер це жарт, якому кілька сотень років. Баварські таксидермісти здавна майстрували «препарати» з різних звірів і продавали їх довірливим гостям як рідкісні зоологічні знахідки. Мюнхенський музей мисливства та рибальства зберігає кілька таких «екземплярів» цілком офіційно.

Але найцікавіше те, що жарт пережив себе і теперістоту можна побачити на пляшках пива, на магнітах і на футболках.